Ваша дитина йде у перший клас цього року? Тоді вам стане у пригоді чекліст обов’язкових соціально-побутових умінь першачка від фіналіста премії Global Teacher Prize Ukraine 2020 Андрія Олійника та Освіторії. Зберігайте собі, щоб не загубити 😉

Більше пунктів – за посиланням: https://bit.ly/2ZOny02

CEO Інституту когнітивного моделювання та співзасновниця видавництва «Книголав» Світлана Павелецька розповіла, як отримувати від читання максимум користі, запам'ятовувати головне та знаходити застосування новим знанням ⬇️

1. Робіть нотатки про прочитане. Утримати все в голові неможливо, а ось виписані факти або статистичні дані можуть стати в пригоді в майбутньому.

2. Занотовуйте цитати. Думки великих людей або знакових персонажів можуть стати й джерелом натхнення, й підмогою під час підготовки презентацій і текстів.

3. Намагайтеся не читати кілька книг одночасно. Насамперед через те, що ви ризикуєте заплутатися в їхніх сюжетах (особливо це стосується художньої літератури).

4. Складайте список must read на рік. Раз на місяць заглядайте в нього та обирайте 2-3 книжки. Прочитані викреслюйте або відзначайте галочками. До кінця року ви зможете оцінити обсяг прочитаного, а також те, які теми, автори та жанри вам цікаві найбільше.

5. Використовуйте прочитане як ресурс для нових ідей і змін у житті. Ділову літературу — як спосіб знайти нові ідеї для вирішення робочих або навчальних завдань. Художню — як джерело певних життєвих принципів, пріоритетів, а публіцистику — цікавих фактів.

7 порад для захисту від нової коронавірусної інфекції

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ ЩОДО ПРОФІЛАКТИКИ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

Агресія - індивідуальна або колективна поведінка чи дія, спрямована на спричинення фізичної чи психічної шкоди або навіть на знищення іншої людини чи групи.

Агресивна поведінка виявляється вже в ранньому віці, випробовуючи батьківське терпіння і створюючи напруження у стосунках із однолітками.

Найгостріше постає проблема агресивної поведінки у підлітковому віці, коли здійснюється перехід до нового щабля розвитку особистості; серед підлітків посилюється негативізм, демонстративна стосовно дорослих поведінка, частішають випадки виявів жорстокості й агресивності. Агресивність супроводжують:

·         неадекватне самооцінювання (занижене або завищене),

·         неадекватний рівень домагань, що не відповідає можливостям підлітка;

·         підвищена емоційна напруженість і тривожність;

·         різний ступінь неадекватності уявлень підлітків про своє місце в сім'ї, про ставлення до них однолітків,

·         низький рівень сформованості комунікативних навичок тощо.

Агресія підлітків безпосередньо не пов'язана з порушенням усталених Правил і норм та відокремлюється від асоціальної поведінки.

Становлення агресивної поведінки — складний і багатогранний процес, у якому діє низка чинників:

Агресивна поведінка визначається впливом сім'ї. Характер стосунків між батьками, між батьками та дітьми, дисгармонія в сім'ї є чинниками, що визначають агресивну поведінку дітей. Особистісні характеристики також відіграють важливу роль у формуванні агресивної поведінки. До них відноситься підвищений рівень психопатизації, нестійкість емоційного стану, що виявляється в підвищеній збудженості, подразливості, а також депресивності, яка призводить до підвищення рівня тривожності, скутості, невпевненості в собі.

Основними формами агресивної поведінки є:

• фізична агресія, тобто застосування фізичної сили проти іншої людини;

• негативізм, спрямований проти керівництва і встановлених правил;

• підозріливість, тобто недовіра до людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір зашкодити;

• вербальна агресія, тобто вираження своїх почуттів через чвари, образи, приниження;

• аутоагресія — агресія, спрямована на самого себе.

Агресивна поведінка підлітків постає як спосіб:

• задоволення потреб у спілкуванні;

• самовираження та самоствердження;

• відреагування на неблагополучну обстановку в сім'ї та на жорстоке ставлення з боку батьків;

• досягнення значущої мети.

Таким чином, у підлітковому віці агресивна поведінка є своєрідним захисним механізмом.

Враховуючи всі чинники, що беруть участь у становленні агресивної поведінки підлітків, можна попередити чи обмежити вияв форм агресії.

У спілкуванні з агресивними дітьми потрібно виявляти чималі стриманість, терпіння, пам'ятаючи, що маленькі забіяки, тероризуючи інших, самі страждають від власної упертості, гнівливості, дратівливості. Почуття провини, порушення душевної рівноваги, незадоволеність не проходять в агресивних дітей, навіть якщо їм удається на когось вилити свої негативні емоції. Таким дітям необхідно дати зрозуміти, що дорослий (учитель, батьки, психолог) — їхній союзник у вирішенні внутрішніх проблем. Агресивні діти повинні переконатися, що їх люблять, а їхні вчинки псують враження при них, до того ж не приносять їм полегшення. Необхідно тактовно і послідовно навчати дитину самоконтролю, внутрішньої зібраності і стриманості. Перевести активність агресивної дитини в конструктивне русло допоможе вивчення її інтересів і схильностей. Поступове ускладнення завдань, що вимагають рішучості, сміливості, енергійності реакції, дасть змогу відвернути дитину від дріб'язкового «з'ясування відносин» і переключити на організацію спільної діяльності, успіх якої залежить від уміння співробітничати з іншими.

Рекомендації батькам щодо спілкування з агресивними дітьми

• Пам'ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності, лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

• Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об'єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

• Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів'я про своїх друзів або колег.

• Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна і важлива для вас.

Рекомендації батькам щодо стримування агресивної поведінки підлітків

• Виявляти до підлітка більше уваги, любові та ласки.

• Батьки повинні стежити за своєю поведінкою в сім'ї. Кращий спосіб виховання дітей — єдність їхніх дій.

• Не застосовувати фізичні покарання.

• Допомагати підлітку знаходити друзів. Заохочувати розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме завзятості, активності, ініціативності, перешкоджати її негативним рисам, зокрема ворожості, скутості.

• Пояснювати підлітку наслідки агресивної поведінки.

• Враховувати у вихованні та навчанні особистісні властивості підлітка.

• Надавати підлітку можливість задовольнити потреби в самовираженні й самоствердженні.

• Обмежувати перегляд відеофільмів та комп'ютерних ігор зі сценами насильства.

• Спрямовувати енергію підлітка у правильне русло, наприклад, заняття у спортивних секціях; заохочувати його до участі в культурних заходах.

Поради батькам конфліктних дітей:

• Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».

• Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитини в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об'єктивно розібратися в причинах її виникнення.

• Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.

• Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Що батьки не повинні казати своїм дітям

Усі батьки знають, що виховання дітей – дуже важке завдання. Воно вимагає безлічі щоденних зусиль, мудрості й терпіння. Іноді від перевтоми й відчаю в батьків просто опускаються руки. У результаті, спілкуючись із дитиною, вони вимовляють зовсім неприпустимі слова. Особливо небезпечними при цьому є висловлювання, які здатні завдати шкоди, нанести душевні або сердечні рани, рубці від яких можуть залишитись на все життя. Ось сім поширених помилок, яких припускаються батьки в спілкуванні зі своїми дітьми.

«Чому ти не можеш бути таким, як він (вона)?»

Порівняння з іншими – це найгірше, що ви можете зробити для вашої дитини. Твердження на зразок «Він набагато краще, ніж ти» або «Чому ти не можеш бути схожим на твого брата?» завдають дитині більше болю, ніж ви можете навіть собі уявити. Кожна дитина має власну індивідуальність і дуже хоче її зберегти. Порівнюючи її дії з діями інших дітей, ви тільки демотивуєте її, унаслідок чого вона буде відчувати себе в тіні тієї людини, з якою її порівнюють, з усіма можливими наслідками.

«Ось прийде батько, і я розповім йому про твою поведінку!»

Іноді діти припускаються помилок і поводяться так, що ви не можете впоратися з ними поодинці. Тоді єдине, на що ви помилково розраховуєте, – це звернення до їхнього почуття страху. Кажучи дитині: «Я все розповім батьку, коли він повернеться додому», ви можете ненадовго зупинити прояви її небажаної поведінки, але при цьому проявите власне безсилля. Більше того, якщо тато дитини – людина сувора і насварить її за вашим звинуваченням, поруч з вами дитина буде жити з постійним відчуттям страху й почне приховувати свої вчинки.

«Не плач!», «Не рюмсай!»

Дітям властиво іноді плакати. Вони набагато вразливіше, ніж дорослі, і навіть така дрібниця, як зламана іграшка, може викликати в них потік сліз. Коли ви бачите, що ваша дитина плаче, краще притисніть її до себе й утіште; не варто вимагати, щоб вона припинила плакати. Поставте себе на місце дитини, і ви зрозумієте, через що вона проходить і що відчуває в даний момент.

«Невдаха!», «Нещастя моє!»

Останнє, що дитина хоче почути від своїх батьків, – це те, що вона невдаха. Дітям потрібен час, щоб виконувати свої завдання, і, звісно, вони не завжди відмінно справляються з ними. Діти вчаться поступово, докладаючи чимало зусиль. Якщо ми станемо судити їх надто рано, це завадить їхній мотивації, і вони втратять віру у свої здібності назавжди.

«Не чіпай мене!», «Дай мені спокій!», «Я зайнятий(а)!»

Працювати на роботі, займатись домашніми справами й виховувати дітей ніколи не було легким завданням. Цілком зрозуміло, що вам не вистачає 24-х годин, щоб виконати все задумане, але робити це чи надолужувати за рахунок дитини не рекомендується. Ваша дитина залежить від вас багато в чому, і якщо вона приходить до вас зі своєю проблемою, нехай навіть і недостатньо серйозною, на ваш погляд, а ви відправляєте її ні з чим, навіть не вислухавши, вона може подумати, що ні вона, ні її проблеми для вас не важливі.

«Мені все одно!»

Якщо в попередньому випадку йшлося про те, що в батьків не вистачає часу для того, щоб займатися проблемами своїх дітей, то в цьому випадку в них може цілком вистачати часу, але не вистачає бажання для цього. Діти живуть у своєму власному світі, зі своїм власним колом проблем. Коли дитина приносить їх вам, і ви кажете, що вам вони не важливі й не цікаві, це може завдати їй болю, адже в неї більше немає нікого, до кого вона могла би прийти з усім цим. Вам треба проявляти хоча б невеликий інтерес!

«Чудова робота!»

Хоча кожна дитина буде рада почути від своїх батьків, що добре попрацювала, насправді така похвала не завжди доречна. Велику похвалу необхідно зарезервувати для реально великих зусиль. Заохочення дитини за «чудову роботу» без підстави тільки підвищить її очікування почути похвалу щоразу, коли вона робить щось, незалежно від того, наскільки це відповідає користі справи та її зусиллям. І хоча важливо заохочувати всі зусилля дитини, не менш важливо підібрати правильні слова для того, щоб не нашкодити їй надмірною похвалою.

Уважність у спілкуванні з дитиною може не тільки зміцнити стосунки батьків та дітей, а і привести останніх до дуже оптимістичних результатів. Звертайте увагу на те, чого вимагає від вас ваша дитина, й намагайтесь бути їй корисними. Пам'ятайте про те, що ви – перша надія ваших дітей, вони дуже багато чого чекають від вас. Ви зможете цілком виправдати їхні очікування, якщо будете знати, як реагувати на них.

Дитяча жорстокість.

Насильство одна з найгостріших проблем нашого часу. Жорстокість відносно близьких, слабших, беззахисних стала майже повсюдним явищем і характеризує вже не тільки дорослих, а й дітей. У дитячому середовищі нерідко зустрічаються форми насильницької поведінки, що можна характеризувати, як озлобленість" забіякуватість;, жорстокість. Все це – відкритий вираз агресивної поведінки. Така поведінка завжди є небезпечною для інших. Всесвітня організація охорони здоров'я твердить, що Україна посідає 5 місце в Європі за рівнем агресивності серед молоді. Росія, Албанія, Казахстан, Білорусь та Україна. Так виглядає статистика рівня насильства. ВООЗ за основу дослідження взяла кількість смертей молодих людей від побоїв, ножових поранень та інших травм, завданих однолітками. У звіті вказується, що загалом від насильства у Європі гине щодня 40 молодих людей у віці від 10 до 29 років, або 15 тисяч на рік. 4 із 10 смертей – це вбивства з допомогою ножа. Але насправді кількість молодих людей, що зазнає травм і потрапляє до лікарні, у багато разів більша, кажуть у Всесвітній організації охорони здоров’я. Страшна статистика свідчить, що 34% українських дітей хоча б раз у житті були в ролі жертви, а 43% приміряли на себе амплуа агресора. При чому з кожним роком відсоток юних агресорів зростає. Вони принижують, цькують і б'ють своїх однолітків і записують свої екзекуції на телефон, щоб потім всі, хто бажає , змогли це побачити в Інтернеті. Проблема агресії, жорстокості, яка межує із злочинами, на жаль, є тепер актуальною для підлітків шкільного віку. Але в питаннях попередження цих явищнема якихось правил або заздалегідь підготовлених рекомендацій, бо вони є складними. До об'єктивних причин, що породжують такий негатив у поведінці дітей, можна віднести економічну, політичну і соціальну нестабільність, що впливає на середовище, в якому вони перебувають. На перший план у сім'ях часто-густо виходить турбота про матеріальні статки, і в батьків зовсім не залишається часу, аби зайнятися вихованням дитини. «Допомагає» в цьому вулиця з набором асоціальних атрибутів. Формує дитячі погляди й відомий набір відео- та аудіопродукції: комп'ютерні ігри, фільми жахів, бойовики, де культивуються насильство, жорстокість, ненависть. Як дитину відгородити від цього - треба думати усім спільно : і батькам, і вчителям, і службам, які займаються вихованням підростаючого покоління. Звичайно, відділитися від негативу, який існує мало не на кожному кроці, нереально. Тож якщо насильство, жорстокість, агресія існують в цьому світі, то людина повинна вміти їх подолати, контролювати свої емоції. Бо, як стверджують фахівців у сфері виховання, не жорстокі агресивні видовища роблять дітей агресивними, а часто невпевнені в собі діти тягнуться до жорстоких видовищ, жорстокого поводження з іншими. Але не тільки фільми - страшилки винні, що діти стають агресивними, а ще й недостатня увага батьків до дитини. Без любові та уваги вона росте психічно нездоровою. Підліток страждає від різних комплексів, душевних проблем, часто вдаючись до вчинків, які межують з криміналом, тільки для того, аби привернути до себе увагу інших. А негідна, жорстока поведінка дорослих породжує таку ж поведінку дітей, які свою злість зганяють на слабших і беззахисних. І біль, який дитина відчуває, породжує агресію та відчуження. В одній з телепередач, де якраз обговорювалася проблема дитячої агресії, один із правозахисників зазначив, що найчастіше страждають від грубих образ тапобиття діти. У шкільних стінах, на вулиці учні принижують один одного. При тому агресорами часто виступає група дітей. А перший досвід насильства набувають якраз у сім'ях, звідки й переносять свою агресію на однолітків. Тому дуже часто, як стверджують психологи - дослідники, причиною дитячої агресивності є сімейна ситуація: - агресивна поведінка членів сім'ї: лайка, крики, докори і образи. Дитина буде агресивнішою, якщо щодня бачить агресію дорослих. - непослідовність батьків у прививанні дитині правил і норм поведінки. Наприклад, сьогодні батькам зручно говорити одне і нав'язувати цю лінію поведінки, а завтра вони кажуть і вимагають інше. Хоча є немало сімей, в яких панують добрі і мирні взаємини, але, не дивлячись на це, навіть такі, здавалося б ідеальні сім'ї деколи стикаються з агресивністю своїх дітей. Надзвичайно важливий момент у вихованні дітей – ставлення батьків одне до одного і до дитини. Будь-який негатив з боку батьків дитина всмоктує в себе як губка. Також важливо розрізняти поняття добра і зла. Нерідко трапляється так, що дитя тягне за хвіст кошеня, відбирає гарну іграшку у слабшого товариша, ображає дорослих людей, а батьки ставляться до таких витівок поблажливо, не роблять зауважень, не пояснюють дитині, чому так робити не можна. Такі вчинки дітей потрібно викорінювати змалку. Але не застосовувати лише покарання. Дитина повинна зрозуміти, що світ сповнений не тільки жорстокості, а й любові. Ще з народження батьки повинні навчати дитину любити тварин, природу, своїх однолітків, з повагою ставитися до старших людей. Навіть якщо дитина в майбутньому зіткнеться з жорстокістю, що є неминучим, вона буде розуміти, що це погано і що так робити не варто. Такий підліток буде робити усе, аби з усіма жити в злагоді.Отже, основне завдання щодо формування сприйняття світу у дітей все ж таки покладається на батьків. Саме вони повинні своїм прикладом показувати дитині, що любов є сильніша за зло та агресію. Хоча сьогодні більшість батьків вважають, що телебачення та Інтернет – ось головні винуватці дитячої жорстокості. Воно й справді так, адже переважна більшість фільмів містять елементи бійки та стрілянини, яку із захватом переглядають діти. Сьогодні бійка – це не бійка, якщо її не записати на телефон і не виставити в Інтернеті, який наповнений дитячою розпустою та агресією. До того ж дівчата в кривавих бійках та слізних скандалах значно;переплюнули; хлопців. Найгірше те, що підлітки взяли це за моду і таким чином розважаються. Тисячі видатних дослідників у галузі психології, психіатрії, юриспруденції вже давно зробили наукові висновки, в основі яких не тільки твереза логіка, але й наукові дослідження, підтверджені конкретними прикладами: телебачення, комп’ютерні ігри можуть бути джерелом деструктивної, антигромадської поведінки. Вони можуть призводити до спалаху необгрунтованої агресії, викликати залежність подібну до наркотичної, а в тих або інших життєвих ситуаціях стати конкретним прикладом застосування жорстокості й насильства. Військовий експерт із психології вбивств Дейв Гросмак зауважив: “Коли дитина, граючись, убиває , вона переживає такі ж відчуття й такий вплив на психіку, як солдат або офіцер у бойових умовах”. Його думка не безпідставна, якщо враховувати той факт, що багато сучасних військових тренажерів для навчання керуванню технікою, веденню бойових операцій, звільненню заручників - майже такі самі рольові комп’ютерні ігри, в які грають наші підлітки. Діти, які часто зустрічаються з жорстокістю в іграх, ймовірно розглядатимуть насильство як ефективний спосіб вирішення конфліктів, а агресивну поведінку вважатимуть прийнятою. Крім того в останні роки світова медицина фіксує й нову проблему, так званий синдром відеоігрової епілепсії (СВЕ), симптомами якого є головні болі,тривалі спазми мускулатури обличчя, порушення зору , а також характерні для епілепсії підозрілість, ворожо-агресивне ставлення до близьких, запальність. Науково доведені приклади негативного впливу на психіку дитини, а також трагічні події змусили таких високорозвинених демократичних країн, як США, Японія, Великобританія, країн Євросоюзу прийняти нормативні акти, які регламентують поширення програм телебачення, комп’ютерних ігор шляхом експертної оцінки й присвоєння відповідного їхньому змісту вікового обмеження. Отже, батьки повинні контролювати своїх дітей. Звичайно, не суворий контроль, але обов'язково знати, що дитя дивиться, чим воно захоплюється, з ким розмовляє, з ким дружить, куди йде. Найголовніше - постійно бути поруч, тримати контакт. Навчіть дітей не вплутуватися в конфліктні ситуації і не створювати їх. Якщо дитина знає, що його однокласник забіяка, то зовсім не обов’язково вчити застосовувати силу. Навчайте дітей комунікабельності, адже замкнуті частіше стають об’єктом насмішок. Закладайте в дитині гідну самооцінку, тоді вона не дозволятиме принижувати себе та інших. Виховуйте у дітей відповідальність за свої вчинки та вчіть передбачати наслідки. Але якщо ви помітите вкрай жорстоку поведінку вашої дитини, зверніться до соціально - психологічної служби, яка завжди прийде вам на допомогу

«Льодограй» проводить набір учнів для хокею та фігурного катання

Попередні розрахунки вказують, що мінімальна вартість 1 уроку для одного учня - 35 грн. (вартість вільного катання 40 грн.) Кількість учнів на уроці від 30 до 50. На двох половинах льодової арени може одночасно проходити урок і для фігуристів початківців і для хокеїстів по 15- 25 дітей. На льоду з дітьми буде одночасно не менше 5 дорослих. 2 тренера і 3-4 інструктора. Діти будуть розділені на міні групки по - 3-7 чоловік, для кращого здобуття основних навичок катання.
Уроки по 45 хвилин можуть проводитись по понеділках у будь який зручний час  з 7.00 до 13.00. По вівторках, середах, четвергах та п’ятницях об 11.15; о 12.00 або  о 7.45.

Зимові види спорту – користь чи навантаження?

Зберегти та укріпити здоров’я дитини - мета всіх дбайливих батьків. Добре відомо: запобігання  хворобам – краще, ніж їх лікування. Тим паче, що використання ліків не корисно, не завжди  ефективно і, врешті решт, дуже не дешево! Заняття зимовими видами спорту лікарі рекомендують дітям від п’яти років. Невід’ємною частиною занять спортом є фізичні навантаження, але разом з тим - загартовування організму,  інтелектуальний та фізичний розвиток.

Більше ста батьків з Богуслава та Миронівки обрали для своїх дітей заняття в спортивній школі з хокею та фігурного катання. Що дає дітям катання на ковзанах - користь чи зайве навантаження?  З’ясуємо разом.

Катайтесь на здоров’я!

На катку «Льодограй»  новий навчально-тренувальний сезон  ще у липні. Понад ста дітей із Богуслава і околиць вийшли на лід під керівництвом своїх тренерів.  Що дають дитині заняття фігурним катанням, як навчити дитину кататися на ковзанах і отримати від цього задоволення – в рекомендаціях кандидата в майстри спорту, тренера з фігурного катання УНТЦ «Льодограй» Андрія Вікторовича Савченка.

ПЕДАГОГІЧНІ ПОРАДИ БАТЬКАМ

Одне з першочергових завдань сім’ї – забезпечити загальну підготовленість дитини до школи. Для цього необхідно сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.

Значне місце в родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам слід пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; необхідно переконувати його, що навчання в школі – це серйозна праця, у результаті якої він пізнає багато нового.

Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання в неї почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей); формування моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.

Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.

Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років визначається вмінням виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, запам’ятовувати, ураховується також рівень розвитку тонких рухів руки та їхньої координації.

Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і спроможність довго виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.

Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатись у школі.

Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може зразу успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду – знань, умінь, навичок, звичок. Безсумнівно, згодом кожна дитина навчиться читати і рахувати, але до моменту вступу до школи їй важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність до навчання.

Оскільки формування шкільної зрілості, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої вразливості.

З метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, з’ясування стилю спілкування в родині доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації.

Оцінити підготовленість своєї дитини до школи батькам допоможе такий тест.

Чи готова дитина до школи ?

· Чи хоче Ваша дитина йти до школи?

· Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?

· Чи може Ваша дитина самостійно виконувати справу, яка потребує зосередженості, впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати пазли)?

· Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?

· Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?

· Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?

· Чи вміє вона змінювати іменники за числами?

· Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?

· Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і в зворотному порядку?

· Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?

· Чи правильно, що Ваша дитина має «тверду руку» (розвинуту дрібну моторику)?

· Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?

· Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?

· Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?

· Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?

· Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі помідори, моркву, цибулю)?

· Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?

· Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?

Кожна позитивна відповідь оцінюється одним балом. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо балів:

15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна буде легко подолати;

10 – 14 – Ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які Ви відповіли “ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;

9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною, зверніть увагу на те, чого вона не вміє.

Результати можуть Вас розчарувати. Але всі ми – учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником, готовність до школи – це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, вона легко і весело може виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом – усіма, хто має час і бажання навчатися разом з дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини.

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров'я в період адаптації до школи є уважне й лагідне ставлення батьків до дитини, розуміння ними її внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін "прикласти" до своєї дитини. Але незважаючи на це, для полегшення процесу адаптації дитини до школи все ж можна дати деякі рекомендації:

- Повірте в унікальність та неповторність Вашої дитини, в те, що вона дитина неповторна, не схожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

- Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

- Не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

- Не бійтесь "залюбити" свою дитину, беріть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

- Задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

- Пильнуйте, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише основні) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів.

- Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтеся впливати на дитину проханнями – це найбільш ефективний спосіб. У випадку непокори необхідно переконатися, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що зазвичай достатньо ефективно. І лише у випадку, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, яке повинне відповідати вчинку, крім того, дитина має розуміти, за що її покарали. Важливо пам’ятатити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками міра.

Пам'ятайте:

- Покарання – це моральний замах на здоров'я дитини - фізичне і психічне.

- Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого.

- Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

- Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінку перегорнуто. Про старі гріхи - ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

- Хоч би що трапилось, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

- Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.

- Не забувайте: ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчитеся краще розуміти одне одного.

- Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує на осуд, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.

Існує термін "шкільна фобія", тобто страх у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Таке трапляється, коли дитина хвороблива, тоді, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.

Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюючи в неї "навчальну фобію". У дитини виникає невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.

Дуже важливо піклуватись про створення для дитини ситуації з гарантованим успіхом. Можливо, це потребуватиме від батьків певної зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

Лікарі-педіатри відзначають різке зростання в дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Те, що є буденним для дорослого, може спричинити стрес у дитини, якщо дорослий не може або не бажає створювати для ще незміцнілого організму спеціального режиму. Сучасна література і практичний досвід психологів указує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров'я дитини пов'язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями. Все це не минає безслідно – у дитини з’являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник їхніх сварок, у дитини можуть з'явитися невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.

Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. Якщо дитина не готова до цієї зміни, школа для неї перетворюється на пекло і малий школяр поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

Поради батькам щодо режиму дня першокласника

Для учня бажано виділити окрему кімнату. Стіл ставлять так, щоб світло падало зліва. Праворуч від стола розміщують етажерку або полиці для книжок. Меблі повинні відповідати зросту школяра. Висота стільця має бути такою, щоб нога всією ступнею торкалася підлоги, висота стола — 55—65 см. Якщо в сім'ї двоє дітей, кожній дитині необхідно мати постійне робоче місце. Раціонально обладнаний куточок сприяє зосередженості, а звичка підтримувати в ньому порядок виховує почуття відповідальності.

Ось орієнтовний режим дня учня першого класу.

7.00—7.30 — пробудження, підйом, ранкова гімнастика, водні процедури, ранковий туалет, прибирання ліжка;

7.30—7.50 — сніданок;

7.50—8.15 — дорога до школи;

8.15—12.30 — заняття у школі;

12.30—13.00 – повернення зі школи;

13.00-13.30 – обід;

13.30—15.00 — післяобідній відпочинок;

15.00—16.00 — перебування на повітрі;

16.00—17.30 — читання, ігри, розваги

17.30—19.00 — перебування на повітрі, заняття в спортивних гуртках;

19.00—20.30 — вечеря, заняття улюбленими справами;

20.30-7.00 - сон.

Поради батькам щодо обладнання робочого місця першокласника

Для учня бажано виділити окрему кімнату. Стіл ставлять так, щоб світло падало зліва. Праворуч від стола розміщують етажерку або полиці для книжок. Меблі повинні відповідати зросту школяра. Висота стільця має бути такою, щоб нога всією ступнею торкалася підлоги, висота стола — 55—65 см. Якщо в сім'ї двоє дітей, кожній дитині необхідно мати постійне робоче місце. Раціонально обладнаний куточок сприяє зосередженості, а звичка підтримувати в ньому порядок виховує почуття відповідальності.

Важливим є забезпечення правильної пози під час сидіння.

Відстань від очей до предметів, які він розглядає, має становити 30-35см. Книги піднімають за допомогою підставки.

Важливо привчати дитину підтримувати на робочому місці порядок. Кожна річ повинна мати своє місце.

Як домогтися виконання дітьми згаданих вище вимог? Не шкодуючи часу, привчайте малюка виконувати те, що ви вимагаєте. З другого боку, важливо похвалити дитину за кожен, навіть незначний успіх: "Ти сьогодні значно краще тримаєш ручку і не сутулишся. Молодець!"

Поради батькам щодо правильної організації відпочинку дітей

Загальна стратегія відпочинку — зміна діяльності, зняття втоми за певний проміжок часу, позитивні емоції.

Організовуючи відпочинок дитини, зверніть увагу на такі моменти:

1. Відпочинок між заняттями в школі

Відпочинок між заняттями в школі та приготуванням домашніх завдань дітям потрібен, адже в школі вони витримують велике розумове і фізичне навантаження.

2. Сон

У системі відпочинку дитини найважливіше місце посідає повноцінний сон. Це поняття складається з достатньої тривалості і глибини сну, дотримання певних гігієнічних умов.

3. Скільки необхідно спати дитині?

З життєвого досвіду добре відомо: чим молодша людина, тим більше вона спить. Сон потрібен для нормального функціонування організму. Гігієністи пропонують такі норми сну.

Зменшення тривалості сну в дітей 6-7 років призводить до порушень у центральній нервовій системі. Діти стають млявими, важко сприймають навчальний матеріал, а інколи навпаки, збуджуються, капризують. При збільшенні тривалості сну до рекомендованої норми ці негативні явища зникають.

Глибина сну залежить від умов, у яких дитина спить. Рекомендується вкладати її в один і той же час та дотримувати "ритуалу сну".

Якщо дитина погано засинає, батьки повинні з'ясувати причину та усунути її, заспокоїти дитину, запевнивши її, що вона обов'язково засне, якщо мовчки буде повторювати: "Я обов'язково засну". Або запропонувати старий спосіб - порахувати до 20, 50, 100. Якщо ж ці поради не допомагають, треба звернутися до педіатра.

4. Відпочинок у вихідний день

Він допоможе усунути 4 "дефіцити": руху, свіжого повітря, спілкування з природою та батьками. Зніме втому за тиждень.

Одноденний туристичний похід, прогулянка до лісу, річки, збирання грибів та ягід, сімейний похід на лижах - це найкраще, що можна порадити на вихідний. За несприятливих погодних умов добре відвідати музей, театр, зайнятися рукоділлям, почитати книгу.

5. Канікули

Їх радимо спланувати так, щоб вистачило часу на чотири справи:

- активний відпочинок на свіжому повітрі;

- допомога родині та участь у суспільно корисних справах;

- читання книжок;

- розваги.

Діти можуть підніматися вранці на 1-1,5 години пізніше, але лягати не пізніше 21.00.

Раціональне чергування навчальних занять та відпочинку, дотримання гігієнічних рекомендацій допоможе зберегти працездатність дитини та її здоров'я.

Поради батькам щодо зняття в дітей психологічного напруження

У “шкільному” житті першокласники стикаються з труднощами, невдачами, незаслуженими звинуваченнями, образами, допускають помилки, потрапляють у конфлікти.

Найбільш доцільними для зняття психологічного напруження учнів молодшого шкільного віку (як вважає В.І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою.

Батькам доцільно знати способи зняття психічного напруження в дітей.

1. Глибоке дихання

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Видихнути трохи повільніше, до втягування живота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень - здоров'я, спокій, а видихає повітря, непотрібне організмові, позбавляючись хворобливості та хвилювання.

2. Фізичні навантаження

Найкращим способом зняття нервового напруження є фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс.

3. Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образили, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Учені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.

4. Живопис

Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.

5. Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

6. Театр

Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку. Якщо є така можливість, відвідайте з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.

7. Позитивні емоції

З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікулін писав: "Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя". Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.

8. Музика

Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

9. Спілкування з природою

Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій - відпочиньте з нею серед природи.

(Матеріали для бесід дібрано за порадами В.І.Шахненка).

10. Гра

Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має для першокласників, оскільки це діяльність, без якої дитина шести років нормально жити і розвиватись не може. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість забезпечити необхідні для розгортання справжньої гри умови. Йдеться про ініціативу, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування. Тому батькам учнів першого класу доцільно подбати про те, щоб у вільний від шкільних занять час діти достатньо гралися. Чим більший вибір ігор, тим легше розкрити індивідуальні можливості й обдарування кожної дитини, створити оптимальні умови для її повноцінного розвитку.

Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, поведінку уявних персонажів, їхнє ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми, на чуттєвому рівні прилучається до культури середовища, що її оточує. Другий фактор, яким зумовлюється виховний вплив творчих ігор, – реальні міжособистісні стосунки дітей у процесі гри. Вони мають величезне значення для подальшого розвитку особистості, засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі.