Символіка України

Державний  Герб України — 
герб держави Україна, один із чотирьох її офіційних символів поряд з прапоромгі́мном і Конституцією.

З найдавніших часів тризуб використовувався як своєрідний оберіг. Зображення тризуба археологи зустрічали у багатьох пам’ятках культури, датованих з першого століття нашої ери. Символ відомий серед народів Сходу і Середземномор’я з найдавніших часів, в українських землях з II ст. Існує близько трьох десятків теорій походження і значення тризуба (сокіл, якір, символ триєдності світу і т.д.).

За часів Київської Русі тризуб був родовими знаком Рюриковичів. Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках, посуді, цеглі, настінних розписах.

За матеріалами енциклопедії: Посли київського князя Ігоря (912-945 рр.) при укладанні договорів з візантійцями мали свої печатки з тризубом. Київський князь Володимир Святославович (980-1015 рр.) карбував тризуб на монетах, де з одного боку зображувався портрет володаря, а з іншого - тризуб.

 

Як державний символ - Державний герб України, тризуб був затверджений постановою Верховної Ради України №2137-XII від 19 лютого 1992 року.

Державний пра́пор Украї́ни — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Співвідношення ширини прапора до його довжини 2:3

Державний гі́мн Украї́ни — один із головних державних символів України поряд із прапором і гербом. Державним гі́мном є перший куплет та приспів пісні «Ще не     вмерла України і Слава, і Воля», слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Офіційно його «Музичну редакцію» ухвалила Верховна рада України 15 січня 1992 року; слова гімну затверджено «законом про Гімн України» 6 березня 2003 року.

План заходів Киданівського НВК щодо патріотичного виховання учнів у 2020-2021 н.р
план заходів щодо патріотичного вихованн
Adobe Acrobat Document 97.7 KB
Районна програма патріотичного виховання 2020/2021 навчальний рік
rajonna_progr_patriotichne_vikh.pdf
Adobe Acrobat Document 202.0 KB
Концепція національно-патріотичного виховання
knpvdm16062015.pdf
Adobe Acrobat Document 155.7 KB

Патріотичне виховання –важливий чинник соціального, економічного й культурного розвитку держави, збереження її національних, громадянських, духовно-моральних, сімейно-родинних цінностей. Його сутність полягає в глибокому й усебічному пізнанні історії, культури, духовності українського народу, і на цій основі – пізнання та усвідомлення кожною дитиною себе як індивідуальності і як частки своєї нації, а через неї і всього людства.

Напрями роботи школи з патріотичного виховання учнів:

 

  • формування патріотизму, відповідальності за долю нації, держави;
  • виховання розуміння високої цінності українського громадянства, внутрішньої потреби бути громадянином України;
  • формування поваги до Конституції України, державної символіки: Герба, прапора, Гімну України.
  • збереження і продовження українських культурно-історичних традицій;
  • виховання шанобливого ставлення до рідних святинь, української мови, історії;
  • формування національної свідомості, людської гідності, любові до рідної землі, родини, народу;
  • формування соціальної активності;
  • виховання правової культури особистості;
  • формування й розвиток духовно-моральних і загальнолюдських цінностей;
  • формування вучнів потреби до праці як першої життєвої необхідності, високої цінності й головного способу досягнення життєвого успіху
  • сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоров’я, задоволення естетичних та культурних потреб особистості;
  • виховання здатності протидіяти проявам аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадській діяльності.

Останній подвиг командира

20 січня 1961 року у трудовому сімействі Середи – Олександра Васильовича та Палагеї  Прокопівни, які мешкають у селі Киданівка Богуславського району, що на Київщині, відбулася визначна подія – у них народився син, якого назвали Іваном. З малих літ хлопчина зростав фізично здоровим сільським хлопцем. І по досягненню семирічного віку батьки відправили маленького Іванка до місцевої школи. Навчаючись у школі, Іван став цікавитись спортом – хлопець не на жарт захопився біатлоном та класичною боротьбою. Більше того, до завершення навчання у школі юнак отримав звання кандидата у майстри спорту з боротьби. Іван брав участь у змаганнях і часто займав призові місця – як в районних , так і обласних змаганнях.

   Після закінчення восьми класів у 1976 році Іван Середа поступає на навчання до Білоцерківського СПТУ №13 за спеціальністю машиніст автомобільного крану. Після закінчення навчання хлопець пішов працювати в Київське будівельно-монтажне управління.

   Восени 1980 року Івана Середу призивають на дійсну військову службу до лав Радянської Армії.

   Першим місцем служби молодого солдата стала навчальна частина у місті Кизил-Арват.

   На початку травня 1980 року молодшого сержанта Середу І. О. направляють для проходження подальшої служби до автомобільного батальйону в місто Кандагар (південний Афганістан).

   На новому місці служби Івана призначають командиром відділення автомобільної роти.

   За майже восьмирічну службу в Афганістані Іван пройшов десятки тисяч кілометрів гірських та пустельних доріг, побував у незчисленних обстрілах автомобільних колон, однак завдяки мужності та вродженій кмітливості вдало долав усі воєнні перешкоди. На його рахунку було 14 рейсів за різними маршрутами : Кандагар – Герат, Шинданд, Кабул та інші. Середа неодноразово потрапляв під обстріли душманів і з успіхом виводив своїх бійців з-під куль ворога. Командир відділення інтуїтивно відчував хибні місця у засідках, влаштованих ворогом, і уміло знешкоджував їхні позиції.

   18 січня 1982 року автомобільна колона, у складі якої проходив службу Іван Середа, виконувала марш за маршрутом Кабул – Кандагар. У районі кишлаку Шахджой автомобілісти потрапили у засідку, влаштовану душманами. Одна з гранат, випущених душманами, влучила в автомашину молодого сержанта Середи. Боєць, отримавши легку контузію залишив палаюче авто й, зайнявши позицію за виступом скелі, вступив у бій з моджахедами. Під час обстрілу куля влучила у живіт одного з бійців відділення, яким командував Середа. Іван кинувся до пораненого товариша, щоб надати необхідну медичну допомогу й зробити знеболюючий укол, а потім став відтягувати непритомного солдата, знайшовши місце за валуном. Командир вогнем став прикривати нову позицію, з тим, аби санітар з колони міг добратися до них. У цей час вибухом від гранати, що розірвалась поруч, йому відірвало кисть руки. Перев’язавши рану, боєць продовжував відстрілюватись. Інша куля влучила Івану в шию і смертельно уразила.

   За мужність, стійкість та відвагу, проявлені в бою, Указом Президії Верховної Ради СРСР молодшого сержанта Івана Олександровича Середу нагороджено орденом Червоної Зірки. Посмертно.

 

Поле Івана Середи

   Коли під’їхати до Киданівки з боку Богуслава, зліва густою стіною темніє ліс, а справа простягнулося поле.  І всі жителі села знають, що це поле – Івана Середи, їхнього земляка, який поліг у далекому Афганістані, захищаючи завоювання Квітневої революції, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок. Загинув як герой.

   Горби на Коршаках – розтягнутому віддаленому кутку села, завжди були однакові. І хлопчаки, підростаючи, гралися тут у війну, уявляючи себе то Щорсом, то Чапаєвим, розмахували деревяними шаблюками, татакали із саморобних автоматів, та минали роки, і комусь із них приходила пора одягати солдатську шинель, брати до рук справжню зброю.

   Іван Середа відбував на службу 1980 року.

-         Дядя Ваня, - смикав його малий сусід Сашко, - Ви довго будете в армії? Пістолет привезете ?

-         Пістолет, - засміявся Іван, - не обіцяю. Я тобі, Сашуню, картуз привезу солдатський, - і погладив малого по голівці.

-         І значок? – загорілися очі в хлопчика.

-         І значок.

Служити хлопцеві випало далеко від рідного краю. Гори там були камяні, насторожені, сірі. Не те, що зелені пагорби в рідному селі. І люди були інші – налякані, згорьовані.

  Він писав батькам : «Тут, мої рідні, теж живуть і трудяться селяни. Тільки робота у них тяжка. Ніякої техніки. А діти… Голодні, худющі. Майже не сміються. За мене не турбуйтесь. Ми тут служимо, щоб помагати цим людям».

  Батьки, одержуючи листи, не раз перечитували вже знайомі рядки. Були певні, що Іван служить добре, труднощі переносить достойно. На нього й вдома гріх було поскаржитись : ніякої роботи не боявся, ріс міцним, працьовитим. Та й інші діти – старший Микола, і середульша, Ніна – охоче справлялися з будь-якими дорученнями, росли дружними, слухняними.

Починали турбуватися, коли листи довго не приходили. А він у черговій відстрочці вибачався : «Трохи затримався, одержали нову техніку, були у віддаленому  районі». Вони потім вже дізналися, що син був двічі поранений, лікувався в госпіталі.

   Під час недовгих хвилин перепочинку хтось із хлопців, бувало, читав вірші. Рядки, які народилися в Афганістані :

Кто сказал, что год восьмидесятый

Не увидет никогда войны?...

   Або тихо озивалась гітарна струна, і молодий басок задумливо затягував :

Опять тревога, мы ночью снова

Уходим в бой…

І хлопці підтягували, неголосно, але так душевно і проникливо лунали останні слова приспіву, щоразу по-новому бентежачи душу :

Здесь в нас стреляют,

Здесь, как и прежде,

Идет война…

Ось вони, бойові побратими, дивляться з групової любительської фотокартки.  Твердо стиснуті вуста, погляди серйозні і зосереджені. Якби не дата на звороті і не форма одягу, можна було б подумати, що це солдати Вітчизняної. На долю наших  сучасників, наших дорогих хлоп’ят випало теж немало.

 

Кожного року у лютому в школі проходять Дні памяті Івана Середи.

День пам’яті Героїв Крут

30 січня у Киданівському НВК  було вшановано пам'ять Героїв Крут. 

29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути, що розташована за 130 кілометрів на північний-схід від Києва, 300 курсантів військової школи, студентів і гімназистів прийняли на полі нерівний бій із майже 5-тисячною більшовицькою армією, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі. Бій тривав лише п'ять годин. У полон було захоплено і потім розстріляно 28 юнаків. Ціною свого життя юні герої зупинили наступ ворога.

 

Учні 5-9 класів  переглянули фільм «Бій під Крутами» та поділилися враженнями від побаченого. Класні керівники провели виховні години та уроки мужності за даною темою.

29 січня – День пам’яті Героїв Крут.
308.pdf
Adobe Acrobat Document 1.5 MB
День Соборності України
Сценарій
sobornist (1).pdf
Adobe Acrobat Document 97.2 KB